У першому випадку, якщо подібні вчинки є повністю справедливими, тоді Сатану немає в чому звинувачувати і у Христа (мир йому) немає підстав віддаляти його від добрих справ. Більш того, Сатані, в такому випадку, варто надати можливість взяти під свій контроль обидва покоління: ті, які жили до приходу Ісуса (мир йому), і після нього. Тоді б не потреби, аби Ісус (мир йому) приходив заради спасіння дітей Адама (мир йому). У цьому немає ніякої потреби.

З іншого боку, якщо дії Сатани несправедливі, а Бог, у Свою чергу, не зупинив його до приходу Христа (мир йому), тоді ми стикаємось із двома можливими сценаріями: або Бог не в силах завадити такій несправедливості; або ж Він міг припинити свавілля Сатани, однак не став цього робити. У будь-якому випадку, немає жодної різниці: чи була відвернута несправедливість у той чи інший час, чи ні, оскільки з цього випливає, що Бог або безсильний, або ж Йому все одно. Однак це не правильна і не розумна позиція, адже Благословенний Творець здатний на будьяку річ і завжди Милосердний до кращого зі Своїх творінь – людини.